Альошин Павло Федотович (1881–1961)

Павло Федотович Альошин народився 15(28) лютого 1881 р. у родині відомого київського підрядчика, київського купця другої гільдії, вихідця із селян. Дід архітектора - тесля з кріпаків Курської губернії - прийшов в Україну в пошуках роботи і тут оселився назавжди.
У 1897-1898 рр. П. Альошин навчався в рисувальній школі М. Мурашка в Києві.
У 1899 р. він здобув середню освіту і вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів, який закінчив у 1904 р. з медаллю за найкращий проект. У часи навчання П. Альошин разом з Б. Конецьким брав участь у конкурсному проектуванні та отримав першу премію.
Протягом 1906-1914 рр. в м. Києві було реалізовано проект П. Альошина - зведено будівлю жіночої гімназії.
У 1907-1909 рр. за проектом архітектора зведено будівлю торговельно-промислового товариства в м. Петербурзі, під час спорудження якої він широко застосував нові на той час будівельні матеріали - бетон, залізобетон, а також новітні оздоблювальні матеріали.
У 1909-1911 рр. за його проектом збудовано Педагогічний музей у м. Києві. Варто зазначити, що під час будівництва архітектор вперше застосував залізобетонний каркас і металевий купол. Разом з тим цей каркас не отримав відображення в його фасадах та інтер"єрі.
Проектує П. Альошин у 1911-1912 рр. особняк Ковалевського, а в 1911-1914 рр. - декілька багатоповерхових житлових будинків у м. Києві. У ці ж роки він досліджував питання шкільної типології, зробив спеціальну доповідь на IV з"їзді російських зодчих, а також розробив проекти, серед яких типові міські навчальні школи.
П. Альошин вважав, що архітектору недостатньо бути лише конструктором, йому необхідно також бути й художником. Саме тому протягом 1914-1917 рр. він, знаний на той час архітектор, навчався в Петербурзькій Академії художеств, по закінченні якої отримав звання архітектора-художника. Серед його вчителів були російські художники І. Мясоєдов та Ф. Бруні.
У 1917 р. архітектор керував роботами зі створення генерального плану м. Мурманська, розробляв функціональне зонування міста, районне планування та первинну забудову житлових кварталів.
У 1919 р. П. Альошина призначено головним архітектором м. Києва, на посаді якого він працював до 1920 р.
На початку 1920-х рр. П. Альошин проектує 15 шкіл у Київській області (1921), будівлю селекційної станції в м. Миронівці Київської обл. (1922-1923), проектує і зводить санаторії у містах Грозному (1925) та Ростові-на-Дону (1925).
Протягом 1927-1935 рр. за проектами архітектора зведені житлові будинки для спеціалістів з оригінальним планувальним вирішенням квартир - два «будинки лікаря», два житлові «будинки академіків», будинок Всеукраїнської Ради профспілок та ін. Протягом 1927-1930 рр. він спроектував і звів перший в Україні житловий будинок з плоским залізобетонним дахом (на вул. Великій Житомирській, 17 у м. Києві).
У 1929-1931 рр. його призначено головним архітектором Діпроміста в м. Харкові. У 1930 р. П. Альошин розробив планування та забудову робочого селища Харківського тракторного заводу: кожен з 36 житлових комплексів складався із житлових корпусів і групи первинного обслуговування (школа, ясла, дитсадки, клуб-їдальня, спортивне ядро). Усі будівлі первинного житлового комплексу були пов"язані між собою критими скляними переходами на рівні другого поверху. Житлові будинки передбачалися двох типів: секційні, чотириповерхові і будинки для одинаків (семиповерхові). На жаль, через брак фінансування не все задумане П. Альошиним вдалося збудувати. Проте архітектура споруджених у селищі ХТЗ споруд вирізняється простотою і лаконізмом ліній, багатою пластикою, використанням кольору та особливостей матеріалів. Вдало вирішене озеленення та благоустрій.
Павло Федотович брав активну участь у реконструкції та перебудові раніше зведених будівель інститутів Академії наук УРСР, музею Леніна, готелів «Континенталь», «Інтурист», «Грандготель», Будинку оборони та ін.
Активну участь архітектор брав у конкурсах на проекти будівель РНК і ЦК КПУ, Урядового центру в 1935 р. У ці ж роки він керував проектуванням Будівлі Рад і тресту харчової промисловості у Вінниці.
Після визволення Києва в 1944 р. П. Альошин брав участь у відновленні та реконструкції Державного університету і будинку приймальні Президії Верховної Ради УРСР (Маріїнський палац). У 1945 р. разом з групою архітекторів він працював над конкурсним проектом планування та забудови Хрещатика (друга премія).
У 1945 р. на перших організаційних загальних зборах дійсних членів Академії архітектури УРСР його було обрано віце-президентом Академії, в.о. Відділу архітектурних наук.
До останніх років життя П. Альошин займався педагогічною діяльністю. У 1920 р. його обрано професором Київського політехнічного інституту на кафедрі «Історія і теорія архітектури». З 1921 р. він був професором в Архітектурному інституті (згодом архітектурному факультеті Художнього інституту). З 1944 р., після перерви, знову виконував обов"язки професора в Київському художньому інституті на кафедрі архітектурного проектування.
У 1946 р. П. Альошину присвоєно вчений ступінь доктора архітектури.
Він був одним із засновників Академії архітектури УРСР і її віце-президентом (1945-1950), а в останні роки життя був почесним членом Академії будівництва та архітектури УРСР.
Серед учнів П. Альошина - такі визначні архітектори, як В. Заболотний , П. Юрченко , А. Добровольський та ін.
Помер Павло Федотович Альошин 7 жовтня 1961 р. Похований на Лук"янівському цвинтарі м. Києва.