Добровольський Анатолій Володимирович (1910–1988)

Анатолій Добровольський народився 6 (19) травня 1910 р. у с. Буки Волинської губернії (нині Малинський район Житомирської області). Дитячі роки він провів у м. Радомишлі Житомирської області.
Протягом 1927-1934 рр. навчався в Київському інженерно-будівельному інституті, де його вчителями були О. Вербицький, П. Альошин, М. Даміловський, В. Заболотний та В. Кричевський.
Першою його роботою був проект житлового будинку на розі вулиць Рейтарської та Золотоворітської, виконаний за керівництва Й. Каракіса у спеціальному відділі Воєнбуду № 101.
Після закінчення вишу працював у 1-й архітектурній майстерні Київського міськвиконкому (за керівництва В. Холостенка). Його першими проектами були: низка житлових будинків на Брест-Литовському шосе (нині просп. Перемоги), готель на пл. Б. Хмельницького, інтер"єр Театру юного глядача та кінотеатру «Роте Фане», літній кінотеатр на схилах Дніпра, гуртожитки Лісотехнічного інституту та Тонкосуконного комбінату в Дарниці, Будинок творчості письменників у м. Каневі Черкаської обл., клуб на 400 місць у с. Леськи Черкаської обл. тощо.
У роки Другої світової війни А. Добровольський працював виконробом на будівництві військових об"єктів Уралу та газопроводу Астрахань-Саратов.
Протягом 1943-1945 рр. працював на кафедрі архітектури проектування Київського інженерно-будівельного інституту.
У 1944 р., після визволення м. Києва від німецько-фашистських загарбників, працював в Управлінні у справах будівництва і архітектури при Раді Народних Комісарів УРСР, а в 1945-1950 рр. керував майстернею № 6 Державних архітектурних майстерень м. Києва.
У 1945 р. було організовано майстерню А. Добровольського, до складу якого увійшла архітектурна молодь того часу: А. Мілецький, А. Косенко, П. Петрушенко, М. Шило, І. Іванов, А. Малиновський та інші. До роботи також були залучені архітектори Р. Балабан, А. Миронович, В. Сазанський.
У 1948 р. за проектом архітектора зведено будинок для родини генерала Ватутіна на вул. Артема в м. Києві.
У 1949 р. у складі авторського колективу, очолюваного архітектором О. Власовом, брав участь у складанні проекту планування і забудови вул. Хрещатик. З кінця 1950 р. керував детальною розробкою складеного плану. Під час забудови центральної вулиці столиці України А. Добровольський застосовував облицювання будинків світло-жовтою цеглою, використовував кераміку.
Протягом 1950-1955 рр. працював начальником архітектурно-планувального управління м. Києва, головним архітектором міста - провадив значну творчу та організаторську роботу з відновлення столиці України.
Із середини 1950-х рр. з переходом на індустріально-збірне будівництво А. Добровольський поряд із цеглою та керамікою почав застосовувати збірний залізобетон, метал і скло.
У 1956 р. його обрано віце-президентом Академії будівництва і архітектури УРСР.
У 1961 р. із цегляних блоків у сполученні із залізобетонним каркасом і з використанням залізобетонної оболонки було зведено ресторан «Метро» у м. Києві. Водночас за проектом архітектора зведено готель «Москва» (нині «Україна») на сучасному Майдані Незалежності, а неподалік від нього - кінотеатр «Україна».
Протягом 1961-1965 рр. за проектом А. Добровольського (у співаторстві), зведено будівлі Київського аеровокзалу. Під час будівництва використовували збірний залізобетон, метал, скло, пластик, а також традиційну кераміку.
У 1961-1988 рр. А. Добровольський викладав у Київському художньому інституті (з 1965 р. - його професор). З 1962 р. керував творчою архітектурною майстернею інституту.
У 1976 р. він спорудив перший в Україні великий залізобетонний вантовий (Московський) міст через р. Дніпро.
За його проектами зведені житлові будинки на вул. Хрещатик, інших центральних вулицях Києва, а також в Дарниці, зведено значну кількість громадських будівель, серед яких будівлі інститутів Академії наук УРСР, Інституту чорної металургії, готель «Москва» (нині «Україна»), кінотеатр «Україна», Будинок художника на Львівській площі. А. Добровольський брав активну участь у проектуванні станцій метрополітену «Хрещатик» і «Завод "Більшовик"» (нині «Шулявська»).
У 1950 та 1951 рр. двічі відзначений Сталінською премією (за розробку технології та організацію масового виробництва і впровадження у будівництво пустотної кераміки та за архітектуру житлового будинку на вул. Володимирській у м. Києві).
У 1981 р. відзначений премією Ради Міністрів СРСР.
Помер А. Добровольський 19 травня 1988 р. у м. Києві, похований на Байковому цвинтарі.