Іван Сидорович Їжакевич (1864–1962)

Народився І. Їжакевич 6(18) січня 1864 року в с. Вишнопіль Уманського повіту Київської губернії (нині Тальнівський район Черкаської області) в родині бідних селян Сидора Іларіоновича та Марії Овксентівни. Як зазначають його біографи, «художні нахили виявилися в нього ще в дитячі роки» [1].
У десятирічному віці він їде до дядька в Київ і з його допомогою влаштовується посохоносцем у архієрея [2] при Братському монастирі. Але вже в 1879 році він залишив службу та вступив до іконописної школи при Києво-Печерській лаврі. Тут молодий художник отримав елементарні теоретичні знання з живопису. Як зазначає Л. Владич, «лаврская школа в то время уже не давала ученикам художественного образования. Руководителем и единственным преподавателем здесь был монах, иконописец-ремесленник. Как учебное заведение школа давно перестала существовать: здесь занимались ремесленным иконописанием, прививая ученикам лишь незначительные практические профессиональные навыки» [3].
У 1882 році І. Їжакевич переходить до рисувальної школи М. Мурашка, де він навчався за керівництва М. Мурашка та Х. Платонова. Працював Іван Сидорович і репетитором у цій школі, і помічником М. Мурашка, змінивши М. Пимоненка, який поїхав у Санкт-Петербург навчатися в Академії художеств.
Навчання й робота в школі позитивно вплинули на професійний розвиток митця. «На пропозицію Врубеля й Прахова, він [І. Їжакевич] протягом двох років (1882-1884), не залишаючи навчання, бере участь у реставрації фресок ХІІ століття в Кирилівському монастирі. Написавши разом з художником Даниловим фрески Петра й Павла, Їжакевич дістає високу оцінку від Прахова і одержує за роботу підвищений гонорар» [4].
У грудні 1884 року І. Їжакевич зарахований вільним слухачем Петербурзької Академії художеств. Через постійні нестатки він не міг систематично навчатися в академії. Натомість власне навчання проходило досить успішно: неодноразово отримував перші номери (за системою оцінювання академії) та заохочення за класні малюнки, був нагороджений малою срібною медаллю [5].
У 1887 році журнал «Живописное обозрение» надрукував перші малюнки І. Їжакевича. Згодом його твори щораз далі частіше друкуються у журналах «Всемирная иллюстрация», «Север», «Нива».
У 1888 році Іван Сидорович змушений залишити навчання, так і не закінчивши курсу. У 1895 році він отримав від Академії художеств звання вчителя малювання середніх навчальних закладів.
Уже в 1890-х роках І. Їжакевич став відомим ілюстратором, визнаним художньою громадськістю. Провідною темою його ілюстрацій була тема життя українського народу. Це були жанрові побутові сцени з українського народного життя. Значне місце серед ілюстрацій цього періоду займають історичні сюжети, присвячені переважно запорізькому козацтву. Тоді ж з"являються перші ілюстрації до поем Т. Шевченка («Причинна, «Катерина», «Гайдамаки») та ін. поетичних творів [6].
На початку 1900-х років Іван Сидорович повертається до Києва. Тут він стає досвідченим і відомим майстром монументального живопису: розписує митрополичі покої і трапезну церкву в Бєлгороді, Борисоглібську церкву в Києві, Катеринодарський собор та Успенський собор Києво-Печерської лаври [7]. Завдяки цій роботі художнику вдається покращити свій матеріальний стан. Крім цього, він співпрацює з петербурзьким журналом «Нива».
У Києві І. Їжакевич займався і громадською діяльністю. Зокрема, він був у журі конкурсу на проект пам"ятника Т. Шевченку, спорудження якого було заборонене урядом. «В состав жюри входили крупнейшие деятели украинской культуры - писатель М. М. Коцюбинский, композитор Н. В. Лысенко, художники С. И. Васильковский, Ф. С. Красицкий, Н. К. Пимоненко, С. И. Светославский, А. Г. Сластион, И. И. Труш, скульптор Ф. П. Балавенский и др. Деятельное участие в работе комитета по сооружению памятника принимал, как известно, И. Е. Репин» [8].
На початку 1920-х років Іван Сидорович викладав у середній школі, ілюстрував шкільні підручники, наочні посібники. Як данину часу, він створював декорації для робітничих клубів. На замовлення музеїв писав історичні картини («Торг невільниками в Туреччині», «Уманська різанина», «Бунт селян у селі Веселому», «Повстання киян у 1113 році» та ін.).
У 1930-х роках художник захопився книжковою графікою. Якщо раніше він створював окремі малюнки за мотивами літературних творів, то в ці роки він ілюстрував книжку в цілому [9]. У 1930 році була видана в перекладі українською мовою повість угорського письменника Мате Залка «Хоробрий кравець», ілюстрована І. Їжакевичем.
Протягом 1937 року художник ілюстрував «Лісову пісню» Лесі Українки, «Бориславські оповідання» І. Франка, «Fata Morgana» М. Коцюбинського.
У 1939 р. вийшов друком «Кобзар» Т. Шевченка, до якого І. Їжакевич створив понад 30 малюнків, проілюструвавши як великі поеми, так і невеликі ліричні вірші.
Перед Другою світовою війною художник закінчив цикл ілюстрацій до роману «Пан Халявський» Г. Квітки-Основ"яненка (виданий у 1941 році). З близько сорока підготовлених малюнків до видання увійшло лише 27 [10].
У 1940 році І. Їжакевичу присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.
Під час Другої світової війни він ілюструє «Буквар» українською мовою, пише кілька п"єс із сільського життя («Гречаники», «Стара школа»).
У повоєнні роки І. Їжакевич продовжує працювати над ілюстраціями. У 1948 році у співпраці з художником Ф. Коновалюком він ілюструє поему І. Котрялевського «Енеїда», видану до 150-річчя першого видання. У 1950 році він створив ілюстрації до поем Т. Шевченка «Кавказ», «Сон», «Єретик», «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...».
У 1951 р. Івану Сидоровичу присвоєно звання народного художника УРСР.
Помер І. Їжакевич 19 січня 1962 року. Похований на Байковому кладовищі м. Києва.