Катонін Євген Іванович (1889–1984)

Народився Є. І. Катонін 5 квітня 1889 р. в м. Одесі.
У 1912-1918 рр. навчався на архітектурному факультеті Всеросійської Академії художеств у м. Ленінграді, по закінченні якої отримав спеціальність художника-архітектора. Принагідно зазначимо, що одним з його вчителів був відомий архітектор Л. Бенуа.
Протягом 1919-1924 рр. працював старшим науковим співробітником Академії історії  матеріальної культури ім. Марра в м. Ленінграді. Одночасно в 1919-1926 рр. працював архітектором-реставратором в реставраційній майстерні Головнауки.
У 1923-1936 рр. працював професором архітектури в Ленінградському інституті інженерів комерційного будівництва. 
Протягом 1924-1946 рр. Є. Катонін багато працює над проектами пам"ятників, які не були реалізованими: К. Лібкнехту, В. Леніну, О. Пушкіну, С. Кірову, кіровцям, Жертвам блокади, І. Рєпіну та ін.
У 1936 р. йому присвоєно вчене звання професор.
Протягом 1926-1947 рр. Є. Катонін працював архітектором-керівником архітектурно-планувальної майстерні Ленради (згодом «Ленпроект»).
У 1930-х рр. Є. Катонін працював над розробкою генерального плану м. Ленінграда. Створив також комплекс пам"ятників на братській могилі в Бобошеві (разом з архітектором П. Зинов"євим).
У 1935-1948 рр. був професором і керівником індивідуальної майстерні архітектури факультету Всеросійської Академії художеств у м. Ленінграді.
У 1945 р. Є. Катоніну присвоєно звання доктора архітектури.
У повоєнні роки архітектор переїжджає до м. Києва, де бере активну участь у відновленні міст і сіл України. 
У 1946 р. Є. Катоніна обрано дійсним членом Академії архітектури УРСР, членом президії Академії та директором інституту художньої промисловості в м. Києві. Згодом його обрано секретарем відділу синтезу мистецтв в архітектурі.
З 1949 р. він був професором і керівником індивідуальної майстерні на архітектурному факультеті Київського державного художнього інституту.
У 1954 р. завершено будівництво станції московського метрополітену «Київська кільцева», що була запроектована групою архітекторів за керівництва Є. Катоніна. Цей проект став переможцем конкурсу на рішення архітектурно-художнього образу двох станцій: «Київська-радіальна» і «Київська-кільцева». Протягом 20 днів було подано 72 проекти, виконані бригадами, що налічували понад 200 осіб. 
З 1956 до 1963 рр. - дійсний член Академії будівництва та архітектури УРСР, керівник відділу монументально-декоративного мистецтва в НДІ архітектури споруд.
Протягом 1958-1960 рр. за проектом Є. Катоніна (у співавторстві) облаштовано підземний зал станції київського метрополітену «Вокзальна». Архітектор О. Касьянов кзазначав, що опорядження його підкорено ідеї відбиття образу Київської Русі. Такий художній ефект досягається поєднанням форми склепіння з деталями, що нагадують давньоруські архітектурні обломи, з темою щитів-барельєфів, які відбивають певні етапи історії України.
У 1962-1963 рр. він керував групою архітекторів у роботі над проектом зеленої зони в  заплаві р. Дніпра в м. Києві та забудовою лівого берега.
З 1963 р. працював у КиївЗНДІЕП керівником відділу монументально-декоративного мистецтва.
У 1978 р. за поданням Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР, Міністерства культури УРСР та Держбуду УРСР наказом голови Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів СРСР від 27 травня 1978 р. при Київському інженерно-будівельному інституті затверджено спеціальну раду з присудження вченої ступені кандидата архітектури, до якої входив і професор Київського державного художнього інституту Є. Катонін.
У 1979 р. Є. Катоніна обрано дійсним членом Академії мистецтв СРСР.
Серед проектів архітектора: житловий масив у м. Ленінграді (1936-1939), симфонічна естрада в Центральному парку культури і відпочинку в м. Ленінграді (1936), житловий будинок Наркомхарчу на Московському шосе в м. Ленінграді (1936-1937), Фрунзенський універмаг у м. Ленінграді (1936-1937), парк Перемоги в м. Ленінграді (1945-1947), низка павільйонів Центрального парку культури і відпочинку в м. Ленінграді (1935-1939) тощо.
Значна кількість його проектів залишилася нереалізованими: схеми генпланів міст Воронежа (1930), Чебоксар (1935), Сестрорецька (1937), будівлі плавального басейну (1936), центрального універмагу (1937), будинку відпочинку в м. Сочі (1937), форпроект центру м. Ленінграда (1938), майстерні Академії художеств в м. Ленінграді (1945), урядового центру Узбекистану (1946), реконструкція Кіровського проспекту в м. Ленінграді (1935) та ін.
Протягом свого творчого життя архітектор також брав участь у реставрації пам"яток архітектури: Троїцього собору, Кам"яноострівського театру, Адміралтейства, Інженерного замку, Ермітажу, Академії наук в м. Ленінграді тощо.
Помер Є. І. Катонін 27 лютого 1984 р. в м. Києві.