Манучарова Ніна Давидівна (1900–1988)

Народилася Н. Манучарова 8 вересня 1900 р. у м. Смоленську. У 1909-1917 рр. навчалася в жіночій гімназії в м. Києві.
У 1917-1918 рр. працювала старшим креслярем на будівництві залізничної лінії Московсько-Київсько-Воронезької залізниці в м. Суражі Чернігівської обл. (нині Брянська обл., РФ). 
Протягом 1919-1921 рр. навчалася в Київському університеті.
У 1924-1930 рр. Н. Манучарова навчалася на архітектурному факультеті Київського художнього інституту, по завершенні якого отримала спеціальність архітектора-художника. Більшість її студентських проектів оцінювалася на «відмінно». 
Протягом навчання проходила практику на будівництві Південно-Західної залізниці в м. Вінниці (1925), в системі «Індубуду» в м. Одесі (1926). У 1927-1930 рр. працювала старшим техніком на будівництві Київського залізничного вокзалу.
У 1930-1933 рр. Н. Манучарова працювала архітектором проектного бюро НКВС в м. Харкові (згодом реорганізовано в «Діпроміст»). З 1933 р. до 1934 р. була старшим архітектором інженерно-будівельного відділення НКВС в м. Харкові. Протягом цих років архітектор провадила науково-дослідну роботу в галузі проектування житлових приміщень, складала проекти будинків для установ Держбанку (виконано в натурі в містах Запоріжжі (1930-1931) та Тирасполі). За її проектами споруджено будинок відпочинку в Помірках (1932) під м. Харковом, реконструйовано та оздоблено дачу голови Головного політуправління (1934), комбінат будинку відпочинку Головного політуправління УРСР «Україна» з внутрішнім обладнанням (1933-1934; обидві - в Хості), комбінат будинку відпочинку з внутрішнім оздобленням у Валках (1934-1935) під м. Києвом, аеровокзал на станції Білореченська (1930-1931). Однією з перших її самостійних робіт було перепланування та проектування основних павільйонів стадіону «Динамо» в м. Харкові (1931). Пізніше очолювала бригаду з проектування трьох корпусів заводу фотоплівки при комуні ім. Ф. Дзержинського. У 1931-1932 рр. за її проектом зведено будинок заводу зброї НКВС у м. Харкові.
У 1933 р. Н. Манучарову прийнято до Спілки радянських архітекторів УРСР.
У 1934 р. переїхала до м. Києва у зв"язку з новим призначенням - головним архітектором стадіону «Динамо» в м. Києві. На цій посаді вона перебувала до 1936 р.
У 1936-1938 рр. працювала автором-архітектором у «Шкілпроекті» в м. Києві. У ці роки вона розробила низку проектів шкіл та будівель, що були ухвалені як типові. Серед них: сільська семирічна школа (1936), сільська дерев"яна чотирикласна школа (1936), колгоспні клуби на 250 та 400 осіб (1937), районні бібліотеки на 500000 і 150000 томів (1938), житловий будинок колгоспника (1940; два проекти), малоповерховий житловий будинок (1939), житловий будинок дорожнього майстра (1937).
У 1937 р. Н. Манучарова слухала курси з підвищення кваліфікації Архітектурного фонду в м. Москві.
З 1938 р. до 1939 р. вона працювала автором-архітектором в «Транспроекті» в м. Києві.
Протягом 1940 р. Н. Манучарова працювала архітектором тресту № 1 Головвоєнбуду в м. Москві, проте повернулася до м. Києва і в 1940-1941 рр. обіймала посаду автора-архітектора «Цивільпроекту».
З початком воєнних дій Другої світової війни на території України в 1941-1943 рр. працювала старшим інженером-архітектором відділу капітального будівництва заводу ім. Сталіна в Златоусті (нині місто Челябінської обл., РФ), у 1943 р. - старшим архітектором Воєнпроекту в м. Куйбишеві (нині м. Самара, РФ).
Після визволення м. Харкова від німецько-фашистських загарбників Н. Манучарова повернулася в Україну і протягом 1943-1944 рр. працювала архітектором Наркомату радгоспів. У 1944 р. переведена на посаду начальника відділу Управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР у м. Києві, де вона працювала до 1946 р.
У 1946 р. Н. Манучарову обрано членом-кореспондентом Академії архітектури УРСР на відділення художньої промисловості.
У 1951 р. їй присвоєно вчений ступінь кандидата архітектури.
Протягом лютого 1956 р. - лютого 1957 р. працювала заступником директора з науки Науково-дослідного інституту художньої промисловості Академії архітектури УРСР.
З лютого 1957 р. до березня 1964 р. була керівником сектора інтер"єру Науково-дослідного інституту архітектури споруд Академії архітектури та будівництва УРСР.
У квітні 1964 р. Н. Манучарова перейшла на посаду старшого наукового співробітника КиївЗНДІЕП.
Серед реалізованих проектів Н. Манучарової: ясла фабрики Тинякова в м. Харкові (1933), реконструкція житлових будинків під особняки на вул. Осіївській, 13 у м. Києві (1934), реконструкція та оздоблення дачі та павільйону в м. Хараксі в Криму (1935-1936), водна станція «Динамо» (колишня дача Марголіна; не завершено), будівля житлової дачі в Межигір"ї (1935), клуб на 400 осіб у Дарниці в м. Києві (1938), внутрішнє оздоблення будівлі клубу НКВС у м. Харкові (1938), оформлення житлового селища (планування, зелені насадження, малі архітектурні форми) Головвоєнбуду в Коломенському в м. Москві (1940), житловий будинок в м. Києві (1941), робоче селище 7-ї ділянки заводу ім. Сталіна в м. Златоусті (1941-1943), завод електростанції поблизу м. Куйбишева (1943) та ін.
Значна кількість проектів Н. Манучарової залишилася нереалізованою: будівля Держбанку в м. Горлівці (1931), клуб в м. Горлівці (1931), житловий будинок працівників НКВС у м. Харкові (1931), водна станція і низка будівель у м. Святогірську (1932), універмаг-НКВС на вул. Пушкінській у м. Харкові (1932), Палац піонерів у м. Дніпродзержинську (1936), дачне урядове селище у Валках поблизу м. Києва (1934), парк культури та відпочинку в м. Києві(1938; у співаторстві), палац фізкультури з басейном для плавання на стадіоні «Динамо» в м. Києві (у співавторстві), робітничі поселення будівництва № 1 в м. Києві (1939), житловий будинок на Брест-Литовському шосе в м. Києві (1940), комбінат Ремісничого училища з гуртожитком на 800 осіб заводу ім. Сталіна в м. Златоусті (1943), проект котеджу на 4 кімнати (1945), чотирикласна сільська школа (1946), семикласна і десятикласна сільські школи (1947), павільйон рослинництва для сільськогосподарської виставки УРСР в м. Києві (1949; у співавторстві) та ін.
Н. Манучарова виконувала роботи з обштування інтер"єру різних будівель: оформлення та обладнання (меблі, освітлювальне обладнання) заміського житлового будинку - особняка для голови НКВС УРСР в Помірках поблизу м. Харкова (1933-1934), оформлення універмагу - розподільника робітників НКВС і міліції (1934; цокольний поверх будівлі на вул. Пушкінській, 50 у м. Харкові; проект будівлі професора Яновицького); реконструкція, оформлення та обладнання (меблі, освітлювальні прилади) особняка для голови НКВС УРСР у м. Києві (1934); реконструкція та обладнання (меблювання) будинку відпочинку НКВС УРСР у Хості (1934-1935); реконструкція і внутрішнє обладнання клубу робітників НКВС у м. Києві (1936; проект будівлі архітектора В. Осьмака); оформлення та обладнання аптеки для робітників НКВС і міліції (1936; у співавторстві з архітектором Мироновичем); кольорове оформлення (фарбування) музею українського мистецтва на вул. Кірова в м. Києві (1936); проект оформлення зали засідань, приймалень та кабінетів у будівлі НКВС на вул. Кірова в м. Києві (1938-1939); проект меблів для масового виробництва (1937); внутрішнє оформлення та обладнання урядової яхти «Дніпро» (1937); проект оформлення в кераміці вестибюлю громадської будівлі (1945) та ін.
Як науковець Н. Манучарова є автором значної кількості публікацій у галузевих періодичних виданнях, виступала з доповідями на різного роду нарадах. У сфері її наукових інтересів - питання використання кераміки в архітектурі, художні промисли, житлове будівництво, декоративне-вжиткове мистецтво тощо.  
Н. Манучарова була науковим керівником і відповідальним редактором низки видань, серед яких збірник «Декоративні тканини» (1949), «Орнамент украинской набойки» (1949), збірник «Бытовая мебель» (1951), серія «Украинское народное декоративное искусство», у рамках якої видано брошури «Мастер народного творчества Николай Кищук», «Мастер народного творчества Иван Гончар» (обидві - в 1952), «Металлические изделия Гуцульщины» (1953), збірник «Архитектурная керамика» (1951), альбом «Орнамент бытовой народной росписи Украины» (рукопис), книги «Мебель для жилья» та «Обмеры украинской народной мебели» (обидві - 1953), два альбоми «Украинское декоративное искусство», посібники з проектування меблів, «Гуцульская керамика» (1954), «Мебель для жилья» (1955) та ін.
Померла Н. Манучарова в 1988 р.