Ніколаєв Володимир Миколайович (1847–1911)

Народився Володимир Миколайович Ніколаєв 3 березня (19 лютого) 1847 р. в Царському Селі (нині м. Пушкіно поблизу м. Санкт-Петербурга) в родині міщанина. У 1860-х рр. навчався в Санкт-Петербурзькій школі заохочення художеств. У віці 27 років закінчив Петербурзьку Академію художеств, отримавши велику срібну медаль (заохочувальна медаль за розрахунок церковних склепінь) та звання класного художника ІІІ ступеня (1871). 
Працював помічником архітектора в академіка І. М. Федюшкіна на зведенні церкви в псковському маєтку генерала Бібікова (1867-1868). У 1870 р. працював на будівництві пам"ятника Катерині ІІ в майстерні професора Д. І. Грімма. У 1871 р. служив у конторі зі спорудження палацу Великого князя Володимира Олександровича.
На запрошення інженера О. Ф. Термена в 1872 р. архітектор переїжджає до м. Києва для будівництва броварні на вул. Кирилівській (нині - вул. Фрунзе, 41). 
У 1872 р. В. М. Ніколаєв обраний членом Імператорського товариства архітекторів, секретарем і казначеєм Київського товариства заохочення художеств.
У 1873 р. за його проектом на розі Бібіковського бульвару (нині бульв. Тараса Шевченка) та вул. Тимофіївської (нині вул. М. Коцюбинського) зведено чотириповерховий житловий будинок.
У 1875 р. В. М. Ніколаєв був призначений архітектором Київської єпархії [1]. За роки роботи на цій посаді він звів і реставрував значну кількість сакральних будівель.
Працював Володимир Миколайович і над спорудженням громадських споруд. Зокрема, будівля стаціонарного театру цирку Бергон"є в м. Києві (нині Російський драматичний театр ім. Лесі Українки), зведена за проектом архітектора, - перша в Україні споруда такого призначення і тому віднайти її об"ємно-планувальне вирішення було справою професійно складною.
Вдало вирішена в архітектурному плані будівля сучасної Національної філармонії (первинне призначення споруди - будинок Купецького зібрання). Вона є свого роду повтором Колонного залу Будинку Спілок у м. Москві (1793 р., архітектор М. Ф. Казаков), але споруда виконана з великою майстерністю і має прекрасну акустику, що відзначали професійні артисти і публіка.
Протягом 1881-1891 рр. Володимир Миколайович був членом Управління, завідувачем будівельного відділу, Гласним міської Думи.
У 1882 р. став одним із співзасновників Київського відділення Імператорського російського технічного товариства.
У 1888 р. зодчий споруджує постамент для пам"ятника Б. Хмельницькому. Фігуру гетьмана виготовив скульптор М. Манізер.
У 1892 р. В. М. Ніколаєву присвоєно звання академіка архітектури «за известность и труды на художественно-архитектурном поприще».
У травні 1894 р. при місцевому відділенні Імператорського російського технічного товариства було створено архітектурний відділ, керівником якого обрано В. М. Ніколаєва. У листопаді 1895 р. представники усіх галузей культури та мистецтва обрали академіка архітектури В. М. Ніколаєва керівником відтвореного Київського Літературно-артистичного товариства.
Помітним виявом тісних зв"язків В. М. Ніколаєва з керівництвом Академії художеств у інтересах міста стало заснування у 1901 р. Київського художнього училища. Це був перший у місті загальнодоступний художній навчальний заклад на професійній основі, який протягом 20 наступних років існування виховав багатьох хороших майстрів мистецтв [2]. 
Крім архітектурних здобутків, Володимир Миколайович виховав двох синів: старший, Іполит, успадкував батькові здібності й багато проектував, протягом 1893-1917 рр. був головним архітектором м. Києва; молодший, Леонід, був відомим музикантом.
Є відомості, що тріщина у вівтарній частині Миколаївського собору стала причиною самогубства архітектора - 11 листопада 1911 р. він застрелився. Проте ця версія доволі сумнівна, оскільки він був дуже життєрадісною і діяльною людиною, а також - християнином [3]. Похований архітектор на Аскольдовій могилі (надгробок не зберігся).
Серед робіт В. М. Ніколаєва у м. Києві: пивоварний завод Київського товариства пивоваріння (1872), корпуси Олександрівської міської лікарні (1873-1874), цирк Бергон"є (1875), завершував спорудження Володимирського собору (1876-1869), будівля Купецького зібрання (1881-1882), Маріїнський дитячий притулок (нині Інститут психології, 1881-1889), друге жіноче училище духовного відомства (1883-1886), нічліжний притулок Миколи Терещенка (1884, не зберігся), корпуси Єврейської лікарні (1884-1896), флігель колегії Галагана (1885), будинок безкоштовних квартир у садибі Терещенків (1886), Київська пароплавна пристань (1887, не збереглася), амбулаторія Київського благодійного товариства (1897), садиба Лаврського судового двору (1897), купецька синагога (нині «Кінопанорама», 1897), Олександрівський дитячий притулок з домовою церквою св. Олександра Невського (1899-1900), казарми Тираспольського полку (1900), комплекс Дегтярівської богадільні (1900-1904), будівля Київського художнього училища (1901-1902) тощо. 
Також Володимир Миколайович реставрував собор св. Софії, Андріївську церкву, Успенський собор, відновив Воскресенську церкву поблизу Києво-Печерської лаври (1884), відремонтував будинок Київської академії Братського Богоявленського монастиря, надбудував другий поверх братського корпусу (1879), добудував 2 крила до нового академічного корпусу (1884-1885). 
Як головний єпархіальний архітектор у Києво-Печерській лаврі збудував: Трапезну палату з церквою Антонія та Феодосія (1893-1895), Водосвятну каплицю (1897-1897), Водосвятний ківорій на Дальніх печерах (1896-1897), набиральню (1897-1898), келії на Ближніх печерах (1898-1899), галерею з входом до Дальніх печер (1898), келії на Дальніх печерах (1898), готель для простих богомольців (1898). 
За проектами архітектора зведено значну кількість житлових і прибуткових будинків у різних частинах м. Києва.