На початку створення Бібліотеки у 1944 р. фонд зберігався у трикімнатній квартирі одного з київських житлових будинків по вул. Червоноармійській (нині – Велика Житомирська).

Незабаром бібліотека переїхала до Митрополичого будинку, розміщеного на Софіївському подвір’ї, де була розташована і Академія архітектури УРСР. У приміщенні Митрополичого будинку Бібліотека функціонувала до 1985 р.

У червні 1985 р. Бібліотека переїхала до Гостиного двору, де розташовувалася до реконструкції будівлі, що розпочалася у 2012 р.

Новим приміщенням для Бібліотеки з жовтня 2013 р. стала колишня їдальня видавництва «Преса України», реконструкцію якої здійснено архітектором С. Кобзєвою.

Бібліотека має філію, що функціонує при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (вул. Велика Житомирська, 9).

За роки функціонування Бібліотеки створено унікальний національний фонд вітчизняних та світових галузевих видань з питань архітектури, будівництва, містобудування, житлово-комунального господарства, образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва і суміжних наук – історії, археології, етнографії, геральдики, економіки в кількості понад 418,0 тис. пр. видань.

Гордістю бібліотеки є зібрання стародруків та рідкісних книг XVI–XVIII ст. з будівництва, архітектури, декоративно-ужиткового мистецтва та раритетні видання з історії, теорії архітектури і будівництва XVI–XIX ст. Фонд краєзнавства, рідкісних та цінних видань налічує більше 14,0 тис. пр., включає гравюри, літографії, малюнки, поштівки.

Бібліотека має фонд чинної на території України нормативної документації з будівництва, що включає будівельні норми і правила, державні галузеві стандарти, технічні умови тощо.

Бібліотека є однією з бібліотек-депозитаріїв України, яка забезпечує постійне зберігання бібліотечного фонду, сформованого з галузевих документів, що рідко використовуються і мають наукову та художню цінність.

Нові надходження видань розміщені на бібліотечному сайті у розділі «Нові надходження».

З 2002 р. ведеться електронний каталог нових надходжень та здійснюється ретроопис документів, що надійшли до бібліотеки до 2002 р. Наразі нараховується понад 500,0 тис. записів.

Архітектор Володимир Заболотний був організатор.

Спочатку він організував себе, полтавського хлопчика, — випестувавши у 1920-і стрижень характеру: фаховий вишкіл архітектора в Художньому інституті.

Той стрижень був шарнірним, перехідним, наче пам’ятний вимпел — від Павла Альошина, який здобув архітектурну освіту в Петербурзі і тиснув руку Миколі ІІ в Києві, через «соціалістичний конструктивізм», коли Заболотний дивився, як Олександр Вербицький креслив кресленики Київського вокзалу, — до «соціалістичного реалізму», коли почав креслити сам і, викладаючи, формувати фахові стрижні інших.

Архітектор Костянтин Мельников, який «побачив у діагоналі диво», вважав, що величну серед мистецтв архітектуру супроводжують сторінки сумнівів в її існуванні, і, що ще більш дивно, замість насолоди її називають зручністю.

Коли 1937-го — навколо голови з плеч, — Заболотний будував зручний палац культури в Дніпродзержинську, зручну Облспоживспілку в Вінниці й зручний ляльковий театр у Києві.

А ще Мельников вважав, що жодний талант архітектора не врятує від загибелі найкращих його творів, якщо нема архітектору Щастя.

Заболотному пощастило: очолив колектив зі створення будівлі Верховної Ради. Тут йому здоленосив той самий талант організаційний: для створення «найкращого твору» іноді потрібен лише такий. Хоча авторів було кілька, лауреатську медальку із профілем Сталіна отримав сам один.

Під час Другої світової Заболотний організовував проектування селянських будиночків — в українському архітектурному стилі: на відстані, в Уфі (Башкирія), рідне бачиться більш рельєфно.

З Уфи це рідне він привіз додому необароковими візерунками в проекті реконструкції Хрещатика.

Коли інші, старі майстри, — у творчому розпачі — не знали, що робити, очікуючи на державні замовлення, коли давно припинилися приватні, Заболотний організовував Академію.

Коли Академію заборонили, Заболотний організував «Історію українського мистецтва». Державна премія наздогнала його, посмертно, вже в колективі авторів, більш-менш причетних до шеститомного видання.

Що ж насправді він організовував?

Безперервність архітектурної професії, пильне вглядання в талановитих.

Він, знаючи щось особливе про людські стосунки і відносини людини з часом, був непересічним організатором спадкоємності. Саме в цьому Заболотному досі немає рівних.

Андрій Пучков,

дійсний член Української академії архітектури,
лауреат Державної премії України в галузі архітектури,
заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства,
 професор теорії та історії культури

В. Г. Заболотний одним із почесних місць у структурі Академії архітектури УРСР відводив Науковій бібліотеці.

Практично з перших днів на бібліотеку покладались функції та завдання наукової установи, серед яких – сприяння науково-дослідній роботі Академії архітектури УРСР та її інститутів з питань архітектури, будівництва, монументального живопису, художньої промисловості та народної творчості.

Бібліотекою опікувались всі співробітники академії, але з особливою увагою ставився до неї Володимир Гнатович. Він особисто брав участь у вирішенні всіх питань, пов’язаних з організацією бібліотеки, визначенням її структури, виділенням коштів на комплектування фонду, майстрував разом з працівниками академії дерев’яні стелажі для розміщення літератури, подарував бібліотеці власну колекцію книг та багато ін.

Інтерес до бібліотеки був надзвичайний, створення нової галузевої бібліотеки було відповідальним завданням для науковців та виробничників, студентів та аспірантів, для яких бібліотека стала улюбленим місцем навчання та роботи. Важливу роль в цьому відіграло й те, що бібліотека знаходилася у Митрополичому будинку, на території Софії Київської, де розміщувалася Академія архітектури УРСР і працювали співробітники науково-дослідних та проектних інститутів, майстерень, лабораторій, студенти профільних навчальних закладів.

Вже наприкінці 1952 р. Наукова бібліотека Академії архітектури УРСР налічувала понад 100 тисяч примірників видань XVI – середини XX ст. архітектурно-будівельного спрямування. Це забезпечило бібліотеці статус фундаментальної і створило можливість провадити ґрунтовні наукові дослідження з галузевої тематики різних напрямів.

Висвітлюючи роль В. Г. Заболотного у створенні та організації Наукової бібліотеки, неможливо не зупинитися на кадровому питанні, якому він приділяв велику увагу. Він особисто займався добором кадрів, пропонував їм складну, але цікаву роботу в Академії архітектури УРСР. Відомо, що Володимир Гнатович запропонував роботу у новоствореній академії М. І Вязьмітіній, яка очолювала бібліотеку протягом 1944–1948 рр., та М. Ф. Грідіній, яка на той час працювала у Політехнічній бібліотеці у Москві, а в 1948 р. очолила Наукову бібліотеку Академії архітектури УРСР. Запрошення очолити Музей архітектури Академії архітектури УРСР отримав і чоловік М. Ф. Грідіної, Василь Іванович.

Своєю завзятістю Володимир Заболотний згуртовував навколо себе справжніх особистостей і фахівців своєї справи, професіоналів і однодумців.