Риков Валеріян Микитович (1874–1942)

Валеріян Микитович Риков народився у 1874 р. в м. Тбілісі в родині вчителя. Початкову освіту майбутній архітектор здобув у Тамбовському реальному училищі, по завершенні якого вступив на архітектурний відділ Академії художеств у Петербурзі. В академії протягом 1894–1902 рр. навчався у визначного російського архітектора Л. Бенуа. У 1902 р. закінчив академію з відзнакою, отримавши звання архітектора-художника за проект «Синодальне подвір"я для Петербурга».
У 1897–1899 р. В. Риков працював помічником архітектора в м. Петербурзі, згодом був на посаді помічника архітектора в м. Одесі. Виконав низку архітектурних проектів, серед яких проект оформлення залу в приватному будинку Фалц Фейна, робочі кресленики банку на колишній вул. Херсонській, проекти огорож і воріт для Одеського водогону тощо.
Протягом 1900–1902 рр. В. Риков у порядку навчальної практики працював технічним контролером на спорудженні будівель Київського політехнічного інституту.
У 1902 р. почав працювати викладачем інженерно-будівельного факультету Київського політехнічного інституту.
У 1902–1904 рр. працював архітектором на станції Жмеринка (Вінницька обл.) Південно-Західних залізниць. У співпраці з архітекторами З. Журавським та І. Беляєвим проектує, а згодом керує будівництвом пасажирського вокзалу.
У 1904–1918 рр. В. Риков працював в Управлінні Південно-Західних залізниць на посаді архітектора з нових робіт (проектування та технічний контроль). На цій посаді запроектував значну кількість спеціальних залізничних споруд – лінійні вокзали, школи, житлові та громадські будівлі.
Восени 1906 р. В. Риков почав викладати архітектуру в Київському художньому училищі, а з 1907 р. викладав на вищих технічних курсах професора Пермінова.
У 1907 р. архітектор взяв участь у закритому конкурсі на проект будівлі Народної аудиторії на вул. Бульварно-Кудрявській (нині вул. Воровського, 26) у м. Києві, організованому «Товариством сприяння початковій освіті». Його проект визнано одним з найкращих і рекомендовано до реалізації. У 1909 р. під час будівництва проект зазнав авторських змін. Характеризує архітектора той факт, що він відмовився від присудженої йому конкурсної премії і виконував архітектурний нагляд на будівництві безплатно.
У 1911 р. за участі В. Рикова було відновлено театр-сад на вул. Мерингівській, 8 (нині вул. Заньковецької) у м. Києві. У цьому ж році за його ініціативи створено товариство художників-архітекторів, яке обрало його головою.
У 1912 р. В. Риков виконав проект внутрішнього оформлення залу для глядачів і фойє будівлі міського кінотеатру Шанцера на вул. Хрещатик у м. Києві. У цьому ж році за дорученням Виставкового комітету (комітет з влаштування в 1913 р. в м. Києві Всеросійської виставки) він консультував проект головної будівлі виставки, яку передбачалося звести на Троїцькій площі.
У 1913 р. на вул. Марино-Благовіщенській (нині вул. Саксаганського, 75) за проектом В. Рикова зведено будівлю колишньої лікарні «Товариства сестер милосердя Червоного Хреста». Зараз тут розміщено Український НДІ клінічної медицини імені академіка М. Стражеска.
Також у 1913 р. товариство інженерів і технічних діячів обрало В. Рикова членом ради старійшин, а в 1918 р його обрано головою ради об"єднаних художніх організацій Київщини.
Протягом 1904–1914 рр. за проектами В. Рикова збудовано значну кількість житлових споруд: семиповерховий будинок на вул. Олександрівській, 4; шестиповерховий будинок на вул. Марино-Благовіщенській, 9; шестиповерховий будинок на розі вулиць Марино-Благовіщенської та Паньківської, 68/21; на розі вулиць Інститутської та Кріпосного провулку; три шестиповерхових будинки в садибі на вул. Нестерівській; два семиповерхових будинки в Михайлівському провулку, 9; два шестиповерхових будинки на вул. Левашевській, 16 та ін.
Протягом 1915–1916 рр. В. Риковим було споруджено бесідку київського іподрому та складено проект будинку публічної бібліотеки (нині Національна парламентська бібліотека України), який був премійований на конкурсі, проте залишився нереалізованим (міська дума ухвалила дешевший проект архітектора З. Клаве).
У 1917 р. В. Риков обраний головою комісії для розробки статуту Українського архітектурного інституту. Згодом його оберуть ректором цього вишу.
У 1925 р. архітектор взяв участь у конкурсі на проект Кінофабрики в м. Києві. Його конкурсний проект було рекомендовано до будівництва. 
Протягом 1928–1929 рр. за його проектом збудовано кінотеатр «Жовтень» у м. Києві.
У 1930 р. він, як голова секції інженерно-технічних працівників профспілки будівельників, взяв участь у Першому всесоюзному з"їзді цієї профспілки, що відбувся в м. Москві. Тут його обрано членом центрального комітету профспілки.
Разом з архітектором О. Кобелєвим він брав участь у зведенні будівлі Нацбанку в м. Києві. 
У 1934 р. за проектом В. Рикова для робітників Наркомфіну збудовано житловий будинок на вул. Енгельса, 4.
У цьому ж році він брав участь у конкурсі на проект Урядової площі та будівель ЦК КП(б)У та РНК для розміщення центральних і державних закладів органів влади.
У 1936 р. архітектор брав участь у конкурсі на проект будівлі Верховної Ради Української РСР, а в 1936–1937 рр. за його керівництва розроблено проект двозального кінотеатру на 1200 місць, який почали будувати на вул. Червоноармійській, 19.
У 1937 р. В. Риков був делегатом Першого з"їзду архітекторів Української РСР та Першого з"їзду архітекторів СРСР.
Помер В. Риков у 1942 р.