Тутученко Семен Павлович (1913–1994)

Семен Павлович Тутученко народився 2 лютого 1913 р. в с. Решети (нині Кочківський район Новосибірської області, РФ) у родині вихідців із с. Юшки поблизу м. Ржищева Київської області. Його батько - сибірський партизан - загинув у 1919 р. у боях з колчаківськими білогвардійцями. 
Протягом 1930-1932 рр. С. Тутученко працював муляром на будівництві вапнякового заводу № 2 Наркомбуду Узбекистанської РСР в м. Джизак.
У 1932 р. С. Тутученко закінчив сільську семирічку й за комсомольською путівкою був відправлений на навчання в м. Москву. Щоб заробити на навчання, він працював у «Мостотеплосільбуді» підсобним робітником, згодом - муляром. З 1934 р. навчався на робітничому факультеті Архітектурно-будівельного інституту, де відвідував майстерні А. Бурова та І. Соболєва. У 1940 р. С. Тутученко захистив дипломний проект «Музей В. Маяковського» і отримав спеціальність архітектора. 
У 1940 р. С. Тутученко розробив проект павільйону рибного господарства на Всесоюзній сільськогосподарській виставці, за який отримав премію.
У зв"язку з початком Другої світової війни його у 1940 р. мобілізовано до 137-ї стрілецької  дивізії в м. Горький. З лютого 1942 р. С. Тутученко був командиром відділення кавалерійського ескадрону в партизанському об"єднанні С. Ковпака. У 1944 р. його поранено. У цьому ж році С. Тутученку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1944 р. С. Тутученко почав працювати старшим архітектором Державних архітектурних майстерень м. Києва. Зокрема, він розробив проект планування та забудови вулиць м. Свердловська.
Протягом 1945-1947 рр. С. Тутученко працював автором-архітектором «Київпроекту».
Протягом 1947-1954 рр. працював керівником майстерні, а згодом головним архітектором «Діпроцивільпромбуду». На цій посаді проектував заводи нових будівельних матеріалів на Теличці (мікрорайон Києва), а згодом і нові будівельні вироби.
У 1948-1949 рр. за проектом С. Тутученка (у співавторстві з архітектором Н. Луговим та інженером Л. Кожушко) збудовано житловий комплекс на Солом"янці в м. Києві, до складу якого увійшли житлові будинки, гуртожитки, дит"ясла, клуб, бібліотека, їдальня, магазини тощо. За цей комплекс авторський колектив у 1950 р. отримав першу премію на республіканському конкурсі.
Протягом 1950-1957 рр. було збудовано Чернігівський музично-драматичний театр, запроектований С. Тутученком у співпраці з архітекторами С. Фрідманом і М. Ліберманом.
У 1954 р. С. Тутученка призначено головним архітектором м. Севастополя, на посаді якого він пропрацював до 1956 р. 
У 1955 р. його прийнято до Спілки архітекторів СРСР. З 1956 р. до 1960 р. він був секретарем правління Спілки архітекторів СРСР у м. Москві.
З 1961 р. С. Тутученко працював керівником сектора теорії та перспективних проблем архітектури «КиївНДІТІ».
У березні 1963 р. після захисту дисертації на тему «Прогрессивные черты советской архитектуры» йому присвоєно науковий ступінь кандидата архітектури.
У 1966 р. у співавторстві зі скульптором Б. Нікончуком він створив меморіал-заповідник Партизанської Слави у Спадщанському лісі поблизу м. Путивля Сумської області. У наступному році у співпраці з тим самим скульптором С. Тутученком зведено пам"ятник Героям Сумщини на Привокзальній площі в м. Сумах. У 1969 р. в м. Яремчі Івано-Франківської області за проектом архітекторів С. Тутученка, А. Ігнащенка та скульптора В. Бородая споруджено пам"ятник партизанам-ковпаківцям (за цей проект авторський колектив отримав золоту медаль імені М. Грекова - нагорода, яку з 1966 р. щорічно до Дня перемоги присуджували за найкращі твори на військово-патріотичну тематику). Також за його проектами споруджено понад 20 монументів, пам"ятників на шляху партизанів-ковпаківців.
У 1969 р. на IV Всесоюзному симпозіумі, що відбувався в м. Москві, було створено постійну секцію «Прогнозирование в архитектуре», керівником якої обрано С. Тутученка.
У 1972 р. С. Тутученко з архітекторами Г. Головком, М. Коломійцем та М. Сирківним отримали першу премію на архітектурному конкурсі на проект музею «Україна у Великій Вітчизняній війні».
За його проектами побудовано понад 100 споруд. Серед найбільших проектів архітектора: театр у м. Запоріжжі (1947-1952), житлові будинки у м. Макіївці (1949-1953), житлові будинки на вул. Свердлова, 2-4-6 у м. Києві (1953-1956), особняк на вул. Осіївській (нині вул. О. Герцена) у м. Києві (1948), житлові будинки в м. Сталіно (нині Донецьк; 1952-1953), житлові будинки в м. Одесі (1952-1954), Палац культури у м. Красноармійську (1952), житлові будинки в м. Севастополі (1955-1956), Будинок уряду Молдавської РСР в м. Кишиневі (у співпраці з архітекторами С. Фрідліним, М. Лібманом, Н. Набережних, І. Кисельовим; 1953-1955) та ін. 
Як науковець С. Тутученко видав книжки «Жилищное строительство в СССР» (1960), «Архитектура премированных зданий и комплексов УССР» (у співавторстві), а також опублікував понад 80 наукових робіт.
Крім наукових праць, С. Тутученко написав книжки про партизанський рух часів Другої світової війни: «Во имя мира» (1951), «Рухомий плацдарм» (1968), «Лесные всадники» (1977), численні статті. 
Помер С. Тутученко 4 січня 1994 р. у м. Києві. Похований на Байковому кладовищі столиці.