Вербицький Олександр Матвійович (1875–1958)

Олександр Матвійович Вербицький народився 27 вересня 1875 р. в м. Севастополі в родині техніка-будівельника. Навчався в Севастопольському реальному училищі.
У 1898 р. закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів. За часи навчання отримав дві золоті і срібну медалі, а за чудову здачу випускних іспитів його ім"я викарбовано на Почесній мармуровій дошці інституту.
Після закінчення інституту О. Вербицький переїхав до Києва, де на запрошення професора І. Кітнера брав участь у проектуванні інтер"єру актового залу та інших приміщень Київського політехнічного інституту, згодом працював десятником і помічником виконроба академіка В. Ніколаєва  на будівництві Київського оперного театру.
У 1901-1902 рр. у співавторстві з архітектором О. Кобелєвим спорудив будівлю Державного банку в м. Києві (розробив проект головного фасаду до надбудови).
Протягом 1904-1913 рр. О. Вербицький розробив низку проектів і безпосередньо займався зведенням багатоповерхових житлових будинків на вулиці Енгельса, на розі вулиць Стрілецької та Рейтарської у м. Києві.
Проектував архітектор споруди і поза межами України: в Москві, Батумі, Кишеневі, Гомелі. Наприклад, на Чорноморському узбережжі Кавказу, неподалік від Батумі, в 1903 р. за проектом О. Вербицького зведено двоповерхову дачу з відкритими верандами й терасами в сторону моря.
Згодом О. Вербицький працював в Управління Південно-Західної залізниці в м. Києві спочатку архітектором служби шляхів, а потім головним архітектором. За понад 30 років роботи в управлінні він запроектував і збудував за власними проектами значну кількість споруд різного призначення: віадук і вокзал на станції Ковель, вокзали на станціях Глоби і Балти, товарні контори, численні паровозні депо, заводи, навчальні заклади, лікарні, житлові будинки.
Серед промислових споруд, зведених у цей період, - комплекс паперової фабрики в м. Малині, цукровий завод на станції Верхнячка зі службовими та допоміжними приміщеннями, паровозне депо в Дарницькому районі м. Києва, проект оформлення елеватора в м. Одесі.
У 1907 р. архітектор розробив проект двоповерхової будівлі товарної контори на станції Київ. Зведено споруду за його керівництва.
У 1909 р. О. Вербицький читав лекції з цивільної архітектури на вищих технічних курсах професора В. Пермінова.
У 1910 р. О. Вербицьким споруджено будинок для міської квиткової каси на вул. Пушкінській, 14 у м. Києві.
У 1910-1916 рр. за проектами архітектора в зведено приміщення школи в м. Ковелі, приміщення притулку для сиріт у м. Черкасах.
У 1911 р. О. Вербицький здійснив подорож у Францію, Італію, Німеччину, Австрію, де ознайомився з новинками будівельної техніки, вивчав пам"ятки архітектуру Риму, Венеції та інших міст.
У 1920-х рр. О. Вербицький брав участь у створенні Архітектурного інституту, де згодом викладав архітектурне проектування.
У 1923-1924 рр. внаслідок об"єднання Інституту пластичних мистецтв з Архітектурним інститутом було створено Київський державний художній інститут, на архітектурному факультеті якого О. Вербицький працював до 1930 р., після чого викладав у Інженерно-будівельному інституті.
Паралельно з викладацькою діяльністю архітектор плідно проектував: розробляв проекти численних робітничих клубів, брав участь у конкурсах. За його участі зведено міст через р. Волгу в м. Горький, під час будівництва якого він співпрацював з інженером Є. Патоном.
У 1927 р. О. Вербицький брав участь і переміг у закритому конкурсі на проект Київського залізничного вокзалу. До участі в конкурсі було запрошено дев"ять архітекторів: П. Альошин , О. Вербицький, Д. Дяченко , О. Кобелєв, П. Андрєєв, О. Бекетов , С. Кравець, М. Покорний, І. Роттарт. Першу премію присуджено проекту О. Вербицького за участі П. Альошина, другу - проекту П. Альошина за участі О. Вербицького, третю - І. Роттарту. В архітектурному вирішенні вокзалу повно відображено його функціональне призначення. Центральне місце в симетричній композиції займає вестибюль висотою до 37 метрів. Конструктивною основою вокзалу є монолітний каркас. На багажними залами вперше застосоване грибоподібне перекриття великих прогонів. При відновленні вокзалу після Другої світової війни інтер"єри основних приміщень були перероблені за проектом архітектора Г. Домашенка. Протягом 1928-1933 рр. за його керівництва споруду збудовано.
У 1929 р. архітектор розробив конкурсний проект нового типу споруди - фабрики-кухні, основний простір якої відводився для залу їдальні, а також були передбачені інші зали, великий магазин.
У 1937 р. О. Вербицькому присвоєно вчене звання «професор».
Протягом 1937-1953 рр. О. Вербицький незмінно керував навчально-творчою майстернею архітектурного проектування на архітектурному факультеті Київського художнього інституту.
У 1945 р. О. Вербицького обрано дійсним членом Академії архітектури УРСР. Протягом 1945-1948 рр. він працював директором Інституту аспірантури Академії.
Після Другої світової війни О. Вербицький викладав у Київському державному художньому інституті. Серед його учнів - Я. Штейнберг, В. Заболотний , П. Юрченко , І. Грабовський, М. Гречина , П. Костирко, М. Холостенко, Й. Каракіс , Н. Манучарова, І. Малозьомов, А. Добровольський, Н. Чмутіна, В. Гопкало , Ю. Асєєв , О. Ігнатов, А. Мілецький, Г. Слуцький та ін.
Зодчий також тривалий час консультував у Діпромісті, Діпроцивільпромбуді, Гідротресті, в архітектурно-планувальному управлінні м. Києва, інших проектних організаціях.
У 1958 р. О. Вербицького обрано почесним членом Академії будівництва та архітектури УРСР.
Крім архітектурно-будівельної діяльності, зодчий захоплювався живописом: він часто малював кольоровими олівцями, олійними фарбами, аквареллю.
Помер О. Вербицький внаслідок хвороби 9 листопада 1958 р. в м. Києві. Похований на Лук"янівському кладовищі (автори пам"ятника - професор П. Костирко та скульптор І. Макогон).