Вязьмітіна Марія Іванівна (1896–1994)

Марія Іванівна Вязьмітіна народилася 22 квітня (за ст. ст., за новим 5 травня) 1896 р. у с. Круподеринці Бердичівського повіту на Житомирщині в родині службовця. Згодом родина переїхала до м. Києва. Її батько служив у маєтку графа М. Ігнатьєва, потім у Києві працював головним касиром Річфлоту, а мати була домашньою вчителькою в родині Ігнатьєвих.
У 1916 р. М. Вязьмітіна із золотою медаллю закінчила Фундуклеївську жіночу гімназію в м. Києві.
Протягом 1915-1922 рр. навчалася на слов"яно-руському відділенні Вищих жіночих курсів, по закінченні яких отримала ступінь кандидата філологічних наук. Під час навчання в гімназії займалася репетиторством, а студенткою вищих жіночих курів працювала у Всеросійській Земській спілці (1917-1918), кореспондентом Театрального відділу у Відділі мистецтв (1919), адресатором у адресному столі (1920-1922), друкаркою в редакціях газет (1920-1929).
У 1923-1924 рр. навчалася на мистецтвознавчому відділенні Київського археологічного інституту (не закінчила через закриття навчального закладу).
Протягом 1927-1929 рр. навчалася в аспірантурі при Музеї мистецтв Всеукраїнської академії наук у м. Києві та Харківській філії кафедри мистецтва Академії наук УРСР при відділі мистецтва Близького Сходу. Досліджувала декоративно-вжиткове мистецтво ісламського Сходу.
У 1929 р. М. Вязьмітіна організувала відділ мистецтва Сходу в Харківському художньо-історичному музеї.
У 1930-1931 рр. вона читала курс лекцій з історії мистецтв Близького Сходу в Київському художньому інституті на музейному відділенні.
Через закриття в 1934 р. відділу мистецтва Сходу перейшла на бібліотечну роботу: в 1934-1935 рр. завідувала бібліотекою Інституту геології, у 1936-1941 р. - бібліотекою Київського будинку архітектора, у 1943-1944 рр. - бібліотекою Спілки радянських архітекторів. У роки Другої світової війни й окупації Києва працювала з фондами закритих бібліотек у приміщенні Київського університету імені Т. Шевченка.
У 1935 р. її запрошено на V Міжнародний конгрес з іранської археології та мистецтва в м. Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург).
У 1944-1948 рр. М. Вязьмітіна створила фундаментальну Наукову бібліотеку Академії архітектури УРСР (нині Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного). Разом з президентом академії В. Заболотним [http://dnabb.org/modules.php?name=Pages&go=page&pid=134] вони робили все можливе для якісного і кількісного розширення книжкового фону бібліотеки, за її керівництва тут виконувалася науково-дослідна робота з його формування.
У 1945-1949 рр. в бібліотеці було заплановано видати анотовану бібліографію з архітектури та мистецтва «Искусство Украины» у 5-ти випусках («Киев в иллюстрациях», «Полтава в иллюстрациях», «Камянец-Подольск в иллюстрациях», «Одесса в иллюстрациях», «Чернигов в иллюстрациях»).
Директор Наукової бібліотеки Академії архітектури УРСР брала участь у археологічних експедиціях: у 1946-1950 рр. проводила археологічні розвідки в Південно-Туркменській археологічній експедиції на городищі Нова Ніса як начальник 2-го загону. У 1947 р. захистила дисертацію й отримала ступінь кандидата історичних наук при Середньо-Азіатському державному університеті.
З 1948 р. працювала старшим науковим співробітником відділу скіфо-античної (згодом скіфо-сарматської) археології в Інституті археології Академії наук УРСР до 1970 р. - виходу на пенсію.
У 1980 р. їй присуджено Державну премію УРСР в галузі науки і техніки.
Померла М. Вязьмітіна 3 квітня 1994 р. в м. Києві.