Заболотний Володимир Гнатович (1898-1962)

Народився В. Г. Заболотний 13 серпня 1898 р. в с. Корань поблизу Переяслава в сім"ї сільського ремісника. В 1919 р. він закінчує гімназію в Переяславі. В 1921 р. вступає до Київського архітектурного інституту.

Через деякий час після злиття Київського архітектурного інституту з Інститутом пластичних мистецтв і створенням Київського художнього інституту, Володимир Заболотний продовжує навчання на архітектурному факультеті в майстерні найвидатнішого київського архітек¬тора, професора П. Ф. Альошина (1881-1961).

Як одного із найбільш талановитих випускників В. Г. Заболотного залишили на кафедрі архітектури асистентом професора. Водночас він проходить добру школу робочого проектування в майстерні професора О. М. Вербицького (1875-1958), розробляючи робочі креслення для київського залізничого вокзалу.

Самостійна творча праця В. Г. Заболотного, як урбаніста, починається в філії Діпроміста, де він створює генеральні плани міст Черкаси, Кременчуг, Комінтернівське, Дніпродзержинськ, а в 1934 р. розробляє генеральний план і проект детального планування та забудови адміністративного центру міста Кривий Ріг.

Працюючи в різних проектних організаціях Києва В. Г. Заболотний не пориває найтісніших зв"язків з будівельним інститутом, в якому за довоєнне десятиліття проходить шлях від асистента до професора. В другій половині 1930-х років, вже як досвідчений педагог, він виступає з пропозицією впро¬вадження новітніх форм навчання архітекторів, більш тісного зв"язку навчання з проектною і будівельною практикою.

В травні 1940 р. було завершено спорудження і опорядження будинку Верховної Ради УРСР. Цей будинок розташований на Печерську поряд з пишним парком і по¬близу величезної і загрозливо величної споруди урядового будинку і, вра¬жаючого своєю бароковою витонченістю, Маріїнського палацу, створеного у ХVШ-ХІХ ст. Зодчий з великою тактовністю вписує триповерховий корпус в таке оточення. Присудження 15 березня 1941 р. найвищої державної премії В. Г. Заболотному виводило його на найвищий щабель радянської архітектурної еліти. Ця подія стала тріумфом, якого ще не зазнавав жоден з українських архітекторів.

Під час Другої світової війни архітектор перебував у м. Уфі. Після повернення до Києва В. Г. Заболотний очолює роботу зі створення Академії архітектури. Його затверджують першим її президентом.

В 1945-1947 рр. видатний зодчий відновлює пошкоджений війною будинок Верховної Ради, здійснює прибудову до нього напівколової частини з боку парку, а також бере участь в архітектурних конкурсах. Серед цих його робіт найпомітнішою є розробка конкурсного проекту забудови Хрещатика, в задуманій архітектурі якого на повну силу розгорнуто в традиційному, а інколи і в новаторському варіантах форми і образи українського архітектурного необароко.

У 1957 р., після здійсненого Урядом нагального перетворення Академії архітектури УРСР в Академію будівництва і архітектури УРСР, Володимир Гнатович очолює створений за його ініціативою відділ вивчення народної творчості і історії українського мистецтва при Президії Академії будівництва і архітектури УРСР. Завданням відділу було узагальнення багатовікового розвитку та висвітлення здобутків українського мистецтва. Володимир Гнатович створив високопрофесійний колектив мистецтвознавців, архітекторів, істориків і розгорнув величезну роботу з дослідження й видання матеріалів з українського мистецтва. Завдяки відмінним організаторським здібностям В. Г. Заболотного було видано серію альбомів за загальною назвою «Українське народне мистецтво» (1960-1967), двотомник "Нариси історії архітектури УРСР" (1957, 1962), однотомник "Нариси історії українського мистецтва" (1964), чудову шеститомну "Історію українського мистецтва" (1968-1972) та інші фундаментальні видання.

Творчість В. Г. Заболотного стала надзвичайно яскравим виявом форму¬вання і розвитку видатної особистості в умовах УРСР. Така особистість змушена була переживати всі гаразди і негаразди того часу, коли постанови владарюючих примушували мистців йти лише тими шляхами, на які вказувала керівна сила того часу, що тримало творчість мистців у важких ідеологічних тисках, переривало вільний злет художньої думки. У цих зовсім непростих умовах В. Г. Заболотному пощастило не втратити себе, а знайти те видатне, що зберегло його ім"я для вічності, бо саме він зробив великий внесок у формування вітчизняної архітектури в 1930, 1940-1950-ті рр., в розвиток практики, теорії та історіографії, в підготовку фахівців архітектури вищого і найвищого рівнів.

Мистець великого творчого діапазону, архітектор і художник, організатор і керівник, добра і надзвичайно чуйна людина, він уособлював все те ліпше, що тільки могло виявлятись в ту зовсім непросту, суперечливу добу в архітектурі і мистецтві України, надихаючи своїх товаришів і учнів на кращі творчі звер¬шення, спрямовані на слугування власному народові, який він любив щиро, незрадливо і полум"яно. Пам"ять про нього живе в середовищі усіх справжніх мистців нашої землі, його учнів і шанувальників.

3 серпня 1962 р. на 65 році життя Володимира Гнатовича не стало. Похований на Байковому цвинтарі у м. Києві, де встановлено пам"ятник, виготовлений за проектом архітекторів А. Ф. Ігнащенка та Р. П. Юхтовського, скульпторів Ф. А. Коцюбинського та О. А. Кузнєцова. За рішенням Уряду на увічнення пам"яті зодчого у м. Переяславі-Хмельницькому Київської області створено меморіальний музей архітектора та названо його ім"ям вулицю (1962). З 1998 р. його ім"я носить академічна бібліотека, створена при Президії Української філії Академії архітектури СРСР у 1944 р. (нині Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного).