Жаннере Грі Шарль Едуард (Ле Корбюзьє) (1887–1965)

Шарль-Едуард Жаннере народився в швейцарському містечку Ла-Шо-де-Фон. Його предки оселилися в Швейцарії в XIV ст. Багато представників роду Жаннере були художниками і граверами. Шарль-Едуард народився в родині власника годинникової майстерні. Навчався у місцевій школі прикладного мистецтва («l"Ecole d"Art», або школі Леплатеньє). У 1902 р. на Міжнародній виставці декоративного мистецтва в м. Турині (Італія) Шарль здобув першу нагороду - почесний диплом за оригінальне дизайнерське оформлення годинника «Breguet». У 1905-1907 рр. Шарль-Едуард Жаннере реалізував проект житлового будинку для гравера Луї Фалло, члена ради Школи мистецтв. Після закінчення школи майбутній архітектор відвідав країни Малої Азії, Афіни та Рим.

Протягом 1909-1910 рр. він працював у Парижі в майстерні Огюста і Густава Перре, де навчався «мистецтву використовувати залізобетон». В Берліні молодий спеціаліст стажувався в майстерні Петера Беренса, відвідував віденські майстерні, де познайомився з багатьма архітекторами.

У 1914 р. Ле Корбюзьє відкрив власну архітектурну майстерню у Ла-Шо-де-Фон. Тут він спроектував декілька житлових будинків, серед яких вілла Жаннере-Перер (1912) і вілла Швоб (1916-1917). В останній споруді він використав залізобетонний каркас. Він буде застосовуватися у всіх наступних спорудах майстра. Тоді ж він створив і запатентував проект будинку (Дом-Іно, спільно з інженером М. Дюбуа; 1914), у якому передбачив застосування великорозмірних збірних елементів.

У 1919 р. архітектор переїхав до Парижа, де у 1921 р. на вул. де Севр відкрив проектну майстерню. Він брав участь у численних міжнародних архітектурних салонах, був лектором в музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, консультантом розробників проекту Міністерства національної просвіти в Ріо-де-Жанейро.

У 1920-х рр. Ле Корбюзьє сформулював п"ять принципів єдності архітектури та конструкції, що побачили світ у в журналі «Експрі Нуво» («Новий дух»), який він сам видавав у 1920-1926 рр., і відомі як принципи Ле Корбюзьє.

У 1922 р. архітектор розробив план реконструкції Парижа (згодом - «План Вуазен», 1925), виставлений у паризькому «Осінньому салоні». Містобудівними розробками він займався протягом всього життя: у 1929 р. створив генеральний план Барселони, у 1929-1936 рр. - Ріо-де-Жанейро, у 1929-1939 рр. - Буенос-Айреса, у 1933 р. - Атверпена, у 1930-1942 рр. - Стокгольма, Немура, Алжира.

У 1923-1924 рр. спроектував і збудував будинок Ла Рош в Отейлі.

У 1928 р. за його участі засновано Міжнародні конгреси з проблем сучасної архітектури.

У 1928-1930 рр. в Пуассі поблизу м. Парижа за проектом Ле Корбюзьє зведено віллу Савой. Архітектор зробив спробу розкрити будинок, створити нові можливості для зв"язку інтер"єру та екстер"єру. Будинок має вигляд кубічного об"єму, встановленого на стовпах.

Одним із значимих етапів в історії сучасної архітектури був міжнародний конкурс на проект Палацу Ліги Націй в м. Женеві (1927). Проект Ле Корбюзьє став одним із чотирьох премійованих проектів. У 1939 р. цей проект викупив Цюріхський університет, а закладені в ньому принципи частково були реалізовані в споруді Центрспілки в 1928-1934 рр.

У 1929-1933 рр. Ле Корбюзьє спроектував притулок Армії Спасіння, а в 1931-1933 рр. - гуртожиток для швейцарських студентів в Університетському містечку.

У 1931 р. зодчий розробляв конкурсний проект Палацу Рад у м. Москві, який мав «перегукуватися» з ансамблем Кремля.

У середині 1930-х рр. розпочався новий етап у творчості архітектора, якому були характерні пластичний та просторовий початок.

У 1933 р. Шарль-Едуард Женнере спроектував адміністративну споруду в Алжирі, в якій винайшов систему сонцезахисних виступів, що покривають стіну.

У 1945 р. Ле Корбюзьє спроектував громадський центр Сен-Д"є, у 1947-1952 рр. - «Житлову одиницю» в Марселі, у 1952 р. - Капітолій в індійському Чандігарху.

У 1955 р. за його проектом збудовано капеллу в Роншані, у 1958 р. - павільйон фірми «Філліпс» на Всесвітній виставці в Брюселлі.

Наприкінці 1960-х рр. зодчий працював над спорудами Центру мистецтв у Кембриджі (1961-1964), Будинку культури в Фірміні (1961-1965), Центром Корбюзьє (1965-1967), в архітектурі яких застосовував принципи, розроблені в ранніх роботах.

Ле Корбюзьє проектував споруди для багатьох держав: СРСР, Чехословаччини, Туреччини, Колумбії, Бразилії, Аргентини, США, Франції, Алжиру, Італії, Іраку, Бельгії, Голландії, Японії, Іспанії, Чилі, Німеччини, Індії, Пакистану.

Протягом життя зодчий написав численні наукові праці з теорії архітектури та містобудування («Архітектура ХХ століття», «До архітектури», «Містобудування», «Архітектура сучасного Сходу», «Планування міста», «Променистие місто», «Три людських встановлення», «Модулор» тощо, а також близько 40 літературних книг. Крім архітектурної та літературної спадщини він залишив близько 450 картин, 30 емалей, скульптур, а також зразків меблів, 8000 оригінальних малюнків, графічних робіт, близько 200 інших праць, виконаних на папері, цінну колекцію письмових і фотографічних архівів.

Помер Ле Корбюзьє 27 серпня 1965 р. на мисі Кап-Мартін у Середземному морі, де він мешкав у літньому будиночку Le Cabanon.